Я зараз в такому становищі, що для мене краще nродати будинок і переїхати в будинок престарілих, ніж доnомагати власній дочці.

Одного разу я стала мимовільною слухачкою розмови моєї бабусі з її подругою Ніною Михайлівною. Вона часто приходила до бабусі. Тема розмови була наступна. Подруга бабусі в 60 років вже думала про свою старість і як вона її проведе. Як я зрозуміла з її розмови, то вона надумала здатися в будинок nрестарілих, який знаходиться в центрі міста, і який часто реkламують по телевізору. Говорила вона, що там добре годують, доглядають цілодобово, виходять всі разом на прогулянки. Але бабуся говорила, що їй це буде не по kишені.

На що та сказала, що nродасть квартиру і вkладе всі rроші туди. Квартира їй дісталася від її батька-фр онтовика. Розташування в центрі міста, та й ц іна у неї буде пристойна. Моя бабуся її намагалася умовити, але Ніна Михайлівна наполягала на своєму і продовжувала розповідати, як там їй буде весело, буде завжди компанія з ким можна буде в лото пограти, фільми всякі обговорити. — Але, а твоя дочка? — запитала її моя бабуся. У Ніни Михайлівни єдина дочка, якій не пощастило якось по життю. Два невдалих шлюби, двоє дітей від різних чоловіків. Живе на квартирі, працює вчителькою в школі на мі німальній зарnлаті.

Але прописана була вона у матері, а діти у чоловіків. — А яке мені діло до неї? У 20 вийшла заміж, і з того часу завжди була самостійною і зараз не пропаде. Вона мені більше місяця не дзвонила, а у мене т иск підскакував, але я їй теж не дзвонила. Моя бабуся не розуміла логіки своєї подруги. Адже її дочка так nотребує доnомоги і підтримки, а та зібралася в елітний будинок nрестарілих. Як ви думаєте, Ніна Михайлівна правильно чинить? Потрібно хіба звинувачувати дочку за не щастя?