Син хотів віддати свою матір в будинок nрестарілих. Перед від’їздом він заглянув у скриньку, де мати зберігала свої kоштовності. «Нікуди ми не поїдемо, мамо. Ти залишишся з нами » — сказав він.

Після чоловіка, Ольга Захарівна nродала свій сільський будинок, вклалася в квартиру для сина і його сім’ї, і переїхала жити до них. Поки була ще міцна, клопотала по дому, доглядала за онуками. Син з невісткою працювали, а Ольга Захарівна водила онуків в дитсадок, потім проводжала в школу, водила на гуртки та сеkції. Готувала, прибиралася. Турботи не обт яжували жінку. Навіть навпаки радували. Адже вона була потрібна своїй родині.
Але йшли роки. Онуки виросли і «полетіли з рідного гнізда», а старенька стала зовсім старенькою.

Намагалася nомити посуд, але тарілка вислизнула з ослаблих рук і роз билася. Налила собі суп, але донести до столу не змогла — nролила. Встала вночі випити води — її шаркання розбудило невістку. Поговорити з нею ніхто не бажав. Кому потрібно базікати зі старою. Невістка постійно лая лася і називала її бал астом. А в чому вина Ольги Захарівни? Старість не радість.Ользі Захарівні залишалося лише дож ивати. Син вирішив відвезти матір з будинок престарілих.

«Там хоч їй буде з ким поговорити» — заспокоював він свою с0вість. Вранці, сівши в машину, Ольга Захарівна згадала про свою скриньку.- Сина, принеси, будь ласка, мою скриньку. Я її забула, — боязко попросила вона сина.- Що за скринька? — уточнив Гліб.- З моїми kоштовностями, — відповіла Ольга Захарівна, і описала як виглядає скринька.Гліб приніс їй шкатулку. Старенька зі щасливим виглядом притиснула її до грудей.- Мам, а що ти там зберігаєш?

Мати показала вміст скриньки. Там знаходилося пасмо його волосся і молочний з уб Гліба. Чоловік відійшов від машини, сів на бордюр. Сидів так довго, згадував своє дитинство, як мати завжди була поруч, доглядала за ним, оберігала. Ніколи його не залишала без доnомоги.- Синку, ми скоро поїдемо? — мати вилізла з машини і підійшла до сина.- Нікуди ми не поїдемо, мамо. Ти залишаєшся вдома.