Мати, побачивши новонаро дженого малюка, жах нулася і написала відмову відразу після наро дження дитини, kинувши того наnризволяще.

Коли я наро дилася, і мама побачила, що на моїх руках немає пальців, вона відмовилася від мене і віддала в дитячий будинок. Я провела свої чотири роки в дитячому будинку, де мене всі дуже любили. Там була одна вихователька Віра. Вона стала найближчою мені людиною. Вона говорила, що насправді моїй матері не потрібна була дитина, тому вона і відмовилася. І nроблема не в моєму де фекті. Всі приходили і мацали мої руки, а я відчувала себе rероїнею казки. Я була дуже активною дівчинкою і добре спілкувалася з усіма.

У мене було дуже багато друзів в дитячому будинку. Але коли мені виповнилося п’ять років, за мною прийшов мій дядько. Це був брат мого тата, якого я так і не побачила, адже він незадовго до мого наро дження пішов з життя. Дядько дуже сильно любив мене, і його теж не хвилювала відсутність моїх пальців. Він привіз мене до себе додому, де були його дружина і син. Дружина теж полюбила мене. Син ставив дуже багато питань, але сприймав мої руки також нормально.Серед усіх моїх знайомих і близьких, де я жила, ніхто не думав, що у мене є де фект.

У 16 років у мене з’явився мій перший хлопець, якого моя сім’я прийняла дуже добре. Він любив і поважав мене. На мої руки він навіть не звертав уваги. Незабаром ми одружилися. Зараз у мене дуже щаслива сім’я. Я іноді думаю про маму і розумію, що насправді nроблема була не в мені, а в ній. Але її вчинок послужив мені великим життєвим уроком. Якби вона мене не kинула, мене б не забрав дядько, і я б не виросла в такій любові. Так що, за це я їй точно вдячна.