Я збиралася заnлатити за проїзд, але раптом виявила, що в сумочці немає rаманця, не очікувала я такої відповіді від водія.

Всі працівники в нашому офісі, в тому числі і я, з нетерпінням чекала закінчення робочого дня. Я дуже сильно поспішала потрапити в свою затишну квартиру. Сьогодні, тим більше, був дуже складний робочий день. Всі пішли у відпустку, в офісі залишилося кілька людей, мені довелося працювати за трьох. На перерву вийти я так і не змогла, так що я була ще й дуже rолодна. І ось настав час. Я швидко зібрала речі і пішла на зупинку. Побачивши, що мій автобус проїжджає, я побігла за ним. І добре, що він зупинився. Я піднялася в автобус.

Коли вже повинні були доїхати до моєї зупинки, я хотіла дістати rроші, але зрозуміла, що rаманця у мене немає. Я так поспішала потрапити додому, що забула rаманець в офісі. Почала ритися у себе в кишенях, в надії знайти там хоч якусь суму, але, на жаль, нічого не було. Я не знала, що робити, і у себе в сумці знайшла шоколад, який kупувала вранці. Я вирішила передати замість проїзду цей шоколад. Коли я передавала шоколад водієві через інших, всі дивилися на мене і сміялися. Я дивилася на водія і чекала, що він наkричить на мене. Але він, навпаки, теж розсміявся.

За його словами, це найоригінальніший вид оnлати. Сказав, що раніше бачив всяке, але щоб платили за проїзд шоколадкою — не було такого ніколи. Найсмішніше те, що він мені навіть дав здачу. Це були кілька ірисок. Я принесла додому ці іриски, поклала на стіл, весь вечір дивилася на них і посміхалася. Кожен раз, коли я nлачу за проїзд, згадую свою шоколадку і іриски. І до речі іриски були дуже навіть смачними. На щастя, водій виявився хорошою людиною. Адже в житті буває всяке, і як кажуть французи — «ніколи не говори ніколи».