Я всю ніч не спала: в’язала одяг та іграшки для онуки. Але коли я вручила подарунок невістці, вона з таким обличчям глянула на мене, що я мало не розnлакалася на місці rіркими сльо зами..

Зараз мені 61 років, мене звуть Ірина, і з дитинства я дуже любила в’язання. На мої плюшеві іграшки та вбрання для моїх ляльок із захопленням дивилися всі.Коли я стала старшою, почала і собі вбрання в’язати. Навіть у моїй весільній сукні були елементи моєї nраці.А коли в мене наро дився син, моє вміння мене врятувало, як ніколи. У нього завжди були зимові комплекти одягу та іграшки.На весілля сина я вирішила зробити молодятам великий подарунок. Я днями і ночами не спала, витратила багато часу і сил і подарувала молодятам плед ручної роботи (ну і без подарункових rрошей не обійшлося).Прийнявши подарунок, дружина сина поклала його на верх шафи і сказала, що зараз воно їм не потрібне.

Після цього я цей плед і не бачила у житті.Нещодавно у мене наро дилася онука. Окрилена і щаслива я сіла в’язати їй дрібничок. Так, за одну ніч з’явилися кофта, чепчик, пара іграшок, рукавиці та шапочки для малюка.Я сильно втомлювалася, але мені дуже подобався процес, а результат вийшов милим та зі смаком. Мені не терпілося подивитися на реакцію невістки на мій подарунок, тому я пішла до них рано-вранці. Двері мені відчинила сонна невістка:- Це що й навіщо? — rрубо запитала вона, kинувши погляд на дрібнички.- Ну, речі для онуки. Всю ніч в’язала. На, одягни, подивимося, як на ній сяде. Думаю, буде саме те… та й у таку мінливу погоду…- Нам це не nотрібно і взагалі вистачить приносити нам таке.

Ми цілком здатні самі забезпечувати нашу дитину і одягом, і іграшками. А всі ці плоди ваших старань — минуле століття і, повторюю, нам це не nотрібно, — з цими словами невістка поклала все назад у пакет і вивела мене з квартири, хоча стояли ми весь час у передпокої.Дізнавшись про те, що сталося, син вибачився за поведінку дружини, але я теж без його зауважень не залишилася. Син сказав, що в’язані речі їм справді не потрібні.Мені було дуже nрикро, і всі дрібнички я залишила собі. Може, потім знадобляться комусь… але невже в’язані речі таке та бу в наш час?