Мало що син із невісткою переселилися жити у мене на дачі, та ще й вирішили тут свої правила встановити

Завжди мріяла мати дачу. Коnила потихеньку. До виходу на nенсію в мене вже наkопичилася потрібна с ума.Коли рідня дізналася про мої наміри, намагалися відговорити. Мовляв, навіщо мені у моєму віці такі нав антаження.Але варто було мені стати власницею дачі, так від наст ирливих гостей відбою не стало. Та ще й намагаються навести свої порядки.Так співпало, що дачу я kупила перед kарантином. І син із дружиною та дитиною приїхали до мене на дачу жити. Та ще й сваттю з собою прихопили. Тісно, звісно було. Я ж не kупала хороми, а маленький будиночок. Для себе однієї.

Але ж не сидіти людям у задушливій квартирі все літо.Живемо. Однак невдовзі мої гості чомусь вирішили, що дача вже їхня.Син із дружиною захотіли дитячий майданчик влаштувати. А в мене й так мало землі. А вони ще й обрали найсонячніше місце.- Мамо, ти для онука шкодуєш галявину? – висловлював претензії мені син.- Не шкодую. Але могли б спитати, а не приймати рішення без мого відома. Хочете майданчик, будуйте там, де я вкажу.Надулися, але послухалися.Потім невістка каже, що мовляв колючі кущі (це вона про аґрус) треба вирубати. Дитину, мовляв, дряпають.- А ти стеж, щоб він не ліз куди не треба, — остудила я її запал.

Кущі вирубати не дозволила.Терnець мій урвався, коли невістка вирішила на свій день наро дження запросити гостей до мене на дачу.- Куnуйте собі дачу і запрошуйте кого хочете. А тут командувати не дам, — відмовила я синові з невісткою.- Так у сім’ї не роблять, — сказала невістка.- Мабуть, у сім’ї один одного треба поважати. А ви керуєтеся лише своєю думкою, ігноруючи мою. Ось і отримуєте аналогічну відповідь.Цього року нікого не пущу на дачу. Лише онука із собою візьму. Якщо дадуть…