Після довгих вагань подружжя наприкінці зважилося на уси новлення. І як виявилося це рішення докорінно змінило їхнє життя

Світлана закінчила соціально-педагогічний інститут, факультет психології та соціальної педагогіки, та її одразу ж направили на роботу інспектором у справах неповнолітніх.Світлана завжди ладнала з дітьми, ніколи не розмовляла з ними зверхньо, але й до панібратства не опускалася, тримала їх на певній дистанції.Незабаром вона познайомилася зі своїми підопічними. Хлопці та дівчата, звичайно ж, хамили, але відкритої ворожнечі не виявляли.Незадовго до Нового року Світлану було запрошено на день народження своєї подруги Ірини. Вони давно не бачилися, але часто передзвонювалися. Ірина після закінчення інституту вийшла заміж і вже була на третьому місяці вагітності.Двері Світлані відчинив високий, симпатичний чоловік, йому було років тридцять.

Він привітався з нею та запросив увійти. То був Валерій, дівер ІЦрини. Тут у передпокій вийшла Ірина в гарній сукні та обняла подругу.Свято пройшло чудово, Валерій весь вечір доглядав Світлану. Вони сподобалися один одному, і їхнє знайомство після цього вечора продовжилося.Навесні вони подали заяву до РАГСу. Наприкінці квітня розписалисяЗа кілька місяців Ірина народила доньку. А Світлана все ніяк не могла завагітніти. Після довгих обстежень та лікування лікарі повідомили, що вона не зможе мати дітей.Горе Світлани не було межі, і ввечері вона вирішила поговорити із чоловіком.- Валеро, я тебе люблю, але й тримати тебе не буду, знаючи, як ти хочеш сина.- Ну, ні, я не збираюся кидати кохану жінку. Я пропоную усиновити дитину.

Он скільки прекрасних малюків чекають на батьків у дитячих будинках. Вдячна жінка, ридаючи, обійняла коханого чоловіка.Минуло три місяці, і Світлану тимчасово перевели на нове місце роботи, і першого ж дня їй довелося вирушити до дитячого будинку, щоб звірити документацію зі звіту про роботу з дітьми.Світлана зробила суворе обличчя і увійшла до будівлі, як раптом її ноги обійняли ручки.-Мамо, я знав, що ти мене обов’язково знайдеш. (T/K)Світлана опішилася і трохи розгубилася. Тут прибігла вихователька і почала лаяти малюка, а він був такий кумедний, стояв і посміхаючись, дивився на Світлану. Серце жінки здригнулося, хлопчик був на диво схожий на Валеру.Через три місяці щасливого Альошку забрали із дитячого будинку.