Арина мріяла мати сім’ю, коли подруги заздрили її самотності. Але одна зустріч пізно ввечері змінила її життя

Арина сиділа на кухні та пила чай. Завтра п’ятниця, і їй зранку на роботу треба йти. Їй уже було тридцять дев’ять років, а вона ще була одна. Вона думала, що треба спочатку стати незалежною, добитися чогось у житті, а вже потім подумати про сім’ю. Але це потім так і не настало. Вранці п’ятниця і знову попереду вихідні, які доведеться проводити на самоті. Усі її подруги давно були одружені, у них були діти.Вони постійно скаржилися на своїх дітей та чоловіків. А їй казали:-Ти Найщасливіша, живеш сама для себе.Щоп’ятниці ввечері вона зустрічалася з однокласницями в ресторані.-Привіт, як минув тиждень? — Запитала Маша.-Привіт, так само, як і попередній, — відповіла Аріна.
Усі дні та тижні у неї проходили так само, як завжди.Останньою прийшла Лера. Вона була дуже засмучена.- Що цього разу в тебе сталося? — Не стрималася Маша.-Нічого нового, ми знову розлучаємося із Сергієм.-Тобто, як? Ви ж недавно зійшлися?! — Не стрималася Арина.Чоловік у Лери був бабником, незважаючи на те, що мали трьох дітей, вони вже кілька разів розлучалися, жили окремо, потім знову мирилися. На цей раз він зраджував їй з нянею.-Лер, зате у тебе діти, а не так як у мене.-Так, звичайно, зате я тепер мати-одиначка.

І що я робитиму?Лера замовила вино, потім підморгнула Арині і сказала:-Як Завжди, а ти нас додому повезеш! Арина дивилася на них, мовчки слухаючи. Лера мала зрозуміти, що чоловіка треба або приймати такого, яким він є, або остаточно піти від нього і влаштувати своє життя. Лера жила у постійному стресі.Раптом їй дуже захотілося встати та піти. Вони пили вино та обговорювали подальші плани Лери, а вона сиділа мовчки, слухаючи їх. Вони навіть не помічали, що Арина мовчить. Раптом вона різко встала, розплатилася, перепросила перед подругами і пішла.Був теплий весняний вечір, і додому зовсім не хотілося. Вона вирішила прогулятися містом. Вона відчула себе зайвою у ресторані. Виходило так, що вони пили, розповідали кожен про своє, розслаблялися щоп’ятниці, а Арина мала їх до дому довезти.Арина, занурена у свої думки, йшла вулицею. Вона навіть не помітила парочку похилого віку, яка зупинилася, дійшовши до неї.-Дівчино, у вас все нормально? Вам поrано?-Звернувся до неї чоловік.»Це в якому стані я була, що незнайомі люди помітили?!»-подумала вона.-Мене Антон звуть, а це моя дружина Тетяна.А ви чому так засмучені?Арина несподівано сказала:

— Всі подруги скаржаться на своє життя, в однієї чоловік гуляє, в іншої діти не слухають, а в мене навіть коханої людини немає…Сльози текли її щоками, вона несподівано для себе, зовсім незнайомим людям розповіла, що діється в неї на душі.Тетяна простягла їй свою хустку.Заспокоївшись, Арина перепросила, що зірвалася.-Я Арина,-представилася вона.Антон взяв Тетяну за руку і сказав:-Чому ви все ускладнюєте, все обмірковуєте? Адже можна бути щасливим! Дозвольте самі собі бути щасливим, адже ви молоді, у вас все життя попереду.Обіцяйте, що ви спробуєте!Вона заспокоїлася, подякувала їм, і обіцяла спробувати.Арина пішла далі, а закохана пара помахала їй услід.Вранці, прокинувшись, вона по -іншому подивилася на життя. Вона переставила меблі, забралася, у магазин пішла. Вона все це зробила не як зобов’язання, а із задоволенням.Увечері задзвонив телефон. Незважаючи на те, що номер був незнайомий, вона відповіла. Помилились номером.Телефонували Юрію Дмитровичу.- Ніколи тут такого не було, але як з’явиться, я вам передзвоню, — пожартувала вона. Далі почалося листування, потім вони познайомилися і почали зустрічатися. Це випадковий дзвінок змінив її життя.Будьте щасливі! Не шукайте щастя далеко, адже воно може бути зовсім поряд!