Юрій Володимирович нарешті заговорив про кохання, і Ганна Петрівна вже готувалася прийняти пропозицію, як раптом все пішло шкереберть

Юрій Володимирович, п’ятдесят три роки, вдівець, високий і харизматичний, прийшов працювати в компанію півроку тому. Ганна Петрівна спізнювалася на роботу. Вибігла з під’їзду і бігом попрямувала до зупинки, як раптом її гукнули:- Ганно Петрівно! Доброго ранку! Сідайте до мене в машину, поїдемо разом, — Юрій Володимирович відкрив дверцята машини.Жінка знала, що вони з колегою сусіди, але не говорила про це, щоб не виглядало так, ніби напрошується на щоденне візництво. З того дня вони разом їхали на роботу і додому. Спілкуючись в машині з’ясували, що обидва завзяті дачники.

У чоловіка є своя дача, але після дружини їхні діти все там перебудували по-своєму. І цей «новобуд» не подобається батькові. Тому він туди більше не їздить. Анна Петрівна запросила його на свою дачу. Юрій Володимирович з радістю прийняв пропозицію. Вони проводили разом вихідні на дачі, він підсобляв Ганні по городу, лагодив що потребувало лагодження, чаклував над шашликами. Між ними була лише дружба. Ніякої романтикою і не пахло. Але Анна все ж ні — ні та думала про більше. (K/V)- Чого це, ти, добрий молодець, так задумався? Яку думу думаєш? — жартівливо запитала Ганна, помітивши задумливий вигляд Юрія, по дорозі з роботи додому.

— Та я немов в дитинство впав, — отямився від своїх дум чоловік. — Мені подобається жінка, а як їй сказати — не знаю. Боюся, що відмовить, а я буду смішний. Ось і думаю: сказати чи не сказати?У Анни завмерло серце: «нарешті зізнається мені в коханні!»- подумала вона.- Невідомість мучить. Краще визначеність, якою б вона не була, — сказала Ганна Петрівна.- Є одна проблема. Амалія Сергіївна досі тужить за пішовши чоловіком.Анна Петрівна відчула себе не в своїй тарілці. І промовчала дорогу яка залишилася…Жінка більше ніколи не сідала до Юрія Володимировича в машину. На роботу і з роботи їде на автобусі.А Юрій Петрович возить Амалію Сергіївну.