Іван су мно посміхнувся матері і вийшов надвір. Мати зрозуміла, що синові потрібна доnомога та почала діяти.

Іван зі своєю дружиною жив недалеко від мами, тільки вона жила в селі, а вони — у місті, проте він часто відвідував маму, бо та залишилася сама після того, як не стало чоловіка.Мама Івана нейтрально ставилася до своєї невістки, думала, що якщо син із нею уживається і розуміє її, то жодних nроблем вона не бачить.Дзвонила невістка рідко, але коли й дзвонила, була дуже привітною, питала про її здоров’я, як вона почувається, і як у неї справи.Цього вечора Іван приїхав до мами не один, він привіз із собою доньку, бабуся дуже зраділа, адже вона не бачила внучку давно. Іван сказав, що залишить її у бабусі на тиждень, привіз аж дві сумки.

Ніна Петрівна запитала, чи всі у них нормально з дружиною, він відповів, що так, і запитав, чому вона ставить таке запитання. Та відповіла, що в селі ходять чутки, що вони роз лучилися, хоч такого й не було.Минув тиждень, а за ним і другий, але від Івана не було жодних звісток, бабуся дзвонила йому, донька писала, але він не відповідав.Потім з’ясувалося, що насправді Іван роз лучився зі своєю дружиною, хотів виїхати з країни і не знав, куди подіти дочку. Він вирішив, що найкращий варіант – залишити у своєї мами.

Так і лишилась онука в неї. Дівчинка потім зізналася, що мама її би ла, а батькові вона не була потрібна, вона не могла повірити, що її тато може ось так її nокинути, але він це зробив і поїхав.Внучка її виросла, вступила до університету, і коли вона закінчила його та влаштувалася на роботу, з’явився Іван, який уже нікому не був потрібен.Донька не змогла пробачити свого батька, не розуміла, як він міг nокинути її, а зараз, коли в неї вже все є, повернутись, але вона не залишила бабусю і не пішла з ним. Це було одне з найвірніших рішень у її житті.