Я працюю офіціанткою в кафе. Заробляю добре, про це дізналися родичі і почали дзвонити по черзі і просити rроші.

Все почалося з того, що у мене з’явився ідеальний шанс влаштуватися на роботу в місті. Я наро дилася і жила в селищі разом з усіма своїми рідними. Вони всі не думали навіть про переїзд в місто, але я мріяла про це з самого дитинства. І ось, після 12 класу, моя подруга, яка працювала в місті, запросила мене попрацювати офіціанткою в кафе, яке відкрилося тільки недавно. Я, звичайно ж, погодилася без роздумів, але тоді навіть подумати не могла, у що я сама себе втягнула. Я працювала 6 днів на тиждень, по 12 годин на день. Я неймовірно втомлювалася і не могла налаштувати режим сну.

Однак все окупалося так як nлатили там дуже навіть непоrано, у нас завжди було багато клієнтів так як кафе відкрилося прямо поруч зі старшою школою, і всякі освіжаючі напої розліталися на ура вже за кілька годин після відкриття кожен день.Незважаючи на втому, я все ще продовжувала працювати і заробляти собі на життя мрії, тільки мої rроші потрібні були не тільки мені, як виявилося…Якось мені подзвонила двоюрідна сестра і попросила трохи rрошей. Після неї через кілька днів мені подзвонила тітка, а пізніше і сусідка. Всі ввели в звичку просити у мене rрошей на початку місяця.

З часом це стало моїм обов’язком в їхніх очах.Виявилося, вони .. (Ev/V) думають, що раз я в місті працюю, значить живу по-царськи, і розкидатися rрошима для мене — як нічого робити, ось і вимагають від мене rроші, але я ж теж людина зі своїми потребами…Я дуже втомлююся на роботі. Якщо раніше я мотивувала себе тим, що ці rроші я заробляю на свою мрію, то тепер мені навіть працювати не хочеться, адже знаю, що заробленим покористуються всі, крім мене.