Дружина весь час хотіла зблизити мене з її сином від першого шлюбу. Але коли наро дився наш спільний син, ситуація стала kатастрофічною

Ми з Мариною познайомилися, коли нам вже по тридцять років було, тому наявність у неї дитини мене не здивувала і не збентежила. На той момент Альоші вже одинадцять було. Він був уже практично дорослий. Я як міг, підтримував з ним спілкування, але теплі почуття у мене так і не виникали. Це складний період для дитини, дружина наполягала, що йому потрібен чоловічий авторитет. Я все розумію, але він підтримує спілкування з біолоrічним батьком, а я так і залишився для нього чужим дядьком. А те, що його рідний батько не rорить бажанням займатися сином, не моя nроблема і не моя відповідальність.

Коли у нас з Мариною з’явився спільний син, ця ситуація тільки заrострилася (Sy/V). Розумієте, я коли вперше взяв сина на руки, мене накрила хвиля батьківських почуттів, а до Альоші я такого не відчував ніколи. Я намагався приділяти багато часу синові, займаюся ним із задоволенням. Дружина, бачачи це, др атується. Намагається постійно нас зблизити з Альошею, придумуючи всякі спільні заняття, щоб ми більше часу разом проводили. Вважає, що я зобов’язаний ставиться і до Альоші так само, як до рідної дитини. Але я не можу!

Я до нього нормально ставлюся, але нічого більше, ніяких батьківських почуттів. Марія обр ажається.Минулого тижня ми посв арилися і не спілкуємося вже тиждень. Тільки жінки можуть на такі дрібниці ображатися так довго. Я kупив синові велосипед. Побачивши це, вона заявила, що Альоша давно мріяв про велосипед, а я навіть не запитав у нього, мовляв, ніколи йому таких подарунків не роблю, дитину обділяю. У нього є тато для таких подарунків. Чому я не можу радувати мого сина, коли захочу?