Час показав, що це не було правильним рішенням. Я запропонував своїй дівчині жити разом, незважаючи на те, що у неї є син. Я поставила умову, що житимемо разом, але я не ставитимуся до нього, як до рідного.

У нас із моєю дівчиною добрі стосунки. Нещодавно я зрозумів, що хочу жити з нею під одним дахом. Такого відчуття в мене раніше ні з ким не було нічого подібного. Я не пропонував нікому жити разом, бо вважаю, що це рішення, яке несе певну відповідальність.Вона все змінила у мені. Поряд із нею хочеться бути оnорою, дбати про неї, і дарувати свою любов і увагу.Вона погодилася, ми з’їхалися. Але в наших стосунках був один важливий нюанс – у коханої маленький син. Я заздалегідь поставив перед нею ум ову, що не зможу прийняти його як рідного, щоб претензій щодо цього не було. Вона погодилася.

У нашій квартирі я виділив для хлопчика окрему кімнату, облаштував її як дитячу, витратив багато сил і rрошей. Думаю, все зробив, щиро.І ось ми почали жити разом. Прокидатися щоранку поруч із нею одне задоволення. Можна її лише обійняти, і відчуваєш приплив енерrії та сил. Але незабаром заходить до кімнати її син, і мені стає ніяково. Я швидко встаю та йду готувати сніданок. Мені не хочеться з ним бути, приділяти йому увагу. Можливо, це некрасиво, але подолати це я не хочу і не можу.Останнім часом я помічаю, що наші стосунки більше не такі, як раніше, і це мене турбує.

У мене більше нема такого, що я закоханими очима дивлюся на неї, вона не викликає в мене такого захоплення, як колись, стосунки в цілому nохолонули. Раніше, коли ми залишалися віч-на-віч, час зупинявся, все навколо зникало. Була пристрасть і ми з нею.Зараз я не божеволію від неї з ро зуму. Немає тієї експресії. Може справа в умовах? Вона прийняла це, але невже можна не звертати на це увагу? Він не мій син, мені не вдасться переступити цей ба р’єр. Я й так багато для нього зробив.Невже наші стосунки можуть зіпсуватись через дитину? Я мушу все життя так підлаштовуватися? Я не впевнений, що хочу цього.