У місті тепер нам навіть на їжу не вистачає, а чоловік все не хоче переїхати в село. Боюся, що ця розбіжність добром не скінчиться

Молодість була у мене хороша. Вийшла заміж в 19, наро дила дівчинку, доnомагала чоловікові розвивати свій бі знес, жили непогано. Виростила дочку, видала заміж, тепер онуки є. Живемо в місті в двокімнатній квартирі, батьківський будинок в селі залишився мені. Будинок, звичайно, потребує ремонту, але можна поки побілити і шпалери поклеїти — і стане нормальним житлом. Не хочу скаржитися, але у нас фінансові труднощі, адже не приймають на нормальну роботу: вже майже nенсіонери.

Чоловік працює сто рожем, я-ня нькою в дитячому садку, де платять копійки: живемо поrано, навіть на нормальну їжу не вистачає. Дочка теж ледве встигає. На її доnомогу теж не можемо розраховувати. Вихід з цієї ситуації я знаходжу в селі, де можна влаштуватися, створити своє господарство, але чоловіка не можу умовити(An/V). Я не бо юся ніяких труднощів і вважаю, що зможу там влаштуватися, а чоловік твердить, що ніколи не орав землю, і доглядав тільки за котом. Каже, що у нього не вийде вести сільське господарство.

А я думаю, що єдиний наш вихід-це село, звідки чоловік зможе дістатися прямим автобусом до міста всього за 40 хвилин, а я буду працювати в селі. Ще квартиру можемо здати в ор енду. Не розумію, чому чоловік так бо їться сільського життя і як його умовити? Адже в місті доводиться набагато ва жче і йому, і мені. Ще в селі-свіже повітря, більш спокійне життя. Або я помиляюся, коли єдиний наш вихід бачу в селі ? Не знаю, що вийде, але думаю, що можна спробувати. Тільки не знаю, як умовити чоловіка. Порадьте!