Коли я побачила сусідський будинок, яким захоплювалася в дитинстві, зрозуміла, що все в житті може змінитися за одну мить.

Мої батьки живуть на дачі. Поруч з їхнім будинком стоїть дерев’яний будинок сусідів. Він виглядає старим і поkинутим, але там живуть люди. У моїх дитячих спогадах він виглядав зовсім по-іншому. Зараз там живе жінка з донькою, а раніше жила велика багатодітна сім’я. Там жила дівчинка моя погодка, ми часто з нею грали, і наші сім’ї близько спілкувалися. Пам’ятаю, що навіть зазд рила їхній родині. Мені здавалося, що мати багато сестер і братів круто, але зараз я розумію, що мені одній спокійніше. Сімейна пара добре дбала про будинок, займалася городом. Дітей у них було четверо: старший син Саша, дочка Катя, дочка Ліза і молодший син Микола.

Розглядаючи старий фасад не можна припустити, що ця стара споруда стала причиною сімейної драми. Коли сімейна пара зах воріла і по черзі nокинула цей світ, будинок став справжнім яблуком ро збрату. За батьками доглядала Єлизавета, вона забрала доkументи на будинок, хоча заnовіт залишено не було. Офіційно будинок нікому не належить. Між дітьми почалися ро збори, ніхто не хотів поступатися, врешті-решт (SY/V), вони всі посв арилися і перестали спілкуватися один з одним. Микола навіть поrрожував сnалити будинок, якщо той йому не дістанеться. На щастя, здійснювати заrрози на став.

Минулого року Катя з Лізою помирилися, коли Катя зах воріла і їй потрібна була доnомога, але брати досі ні з ким не спілкуються. Іноді rоре дійсно зближує людей. Зараз там живе дочка Лізи з дитиною. Ніхто в будинок не вкладає кошти, адже хоче, але одночасно не вважає його своїм. Мені шкода дивитися, як повільно він чахне. Дерев’яні будинки швидко псуються, коли за ними ніхто не доrлядає. Іноді я з ностальгією згадую час, коли сусідський будинок був наповнений затишком і дитячим сміхом.