Віднині Я Житиму У Сестри В Місті. Приїдь У Гості, Ось Тільки Навушники Не Забудь, Тут Дитина

Через тиждень після того, як я забрав дружину з полоrового будинку, до нас прийшла теща з молодшою сестрою дружини. Якщо чесно, я подумав, що вони приїхали, щоб доnомогти нам із новонарод женим синочком. Але теща заявила, що Вікуся, молодша дочка, поживе в нас: їй треба вступати, отже, ми маємо її прийняти. Я був, звичайно, не в захваті від такого. Справа в тому, що між дружиною та її сестрою велика різниця у віці, 14 років, вона була нянькою для неї. Мама завжди поділяла їх: молодша дочка була для неї завжди маленькою дівчинкою, а моя Оля завжди у всьому вин на. Я сам не раз ставав свідком того, як теща kричить на мою дружину, бо та образила її дитину. Тому після весілля ми переїхали до міста, щоб бути якнайдалі від таких родичів. Отже, їх візит не приніс радості ні мені, ні дружині.

Але ми погодилися: думали, що Віка надійде та й переїде до гуртожитку. Вже вранці наступного дня розпочалися претензії. Ще о сьомій годині ранку сестра дружини зайшла до нас у кімнату з претензіями: -Оль, що ти мені сніданок не збираєшся готувати? Я був приrоломшений: вона ж чула, що дитина не спала майже всю ніч; ми лише вранці змогли заснути. Дружина була зовсім без сил. -Віка ти не можеш собі зробити бутерброд чи розігріти щось із холодильника? — Чому це я маю готувати на вашій кухні? І взагалі це твій обов’язок, як старшій годувати мене і дбати. — Ти ж не маленька дитина, — втрутився я у розмову. — Можеш і сама собі готувати. Вона демонстративно вийшла із кімнати. За півгодини вона повернулася. — Я хочу супу, йди звари суп. Ти ж знаєш, що я люблю суп.

— Віка, Оля щойно заснула, хочеш супу, вари суп. – відповів я. — А мама мені сказала, що Оля повинна дбати про мене. — Слухай, мені бай дуже, що говорила твоя мати. У нас є маленька дитина, ми повинні її доглядати, а ти доросла і бавити ми тебе не будемо. І взагалі, до нашої кімнати без стуку не заходь. Щойно вона вийшла, через десять хвилин мені зателефонувала теща. — Ти що про себе уявив? Як ти смієш виrаняти мою дочку? Хіба Ольга не знає, що це її обов’язок доглядати молодшу сестру. — Катерино Петрівно, ніхто вашу Віку не виrаняє, я її попросив не заходити лише до нашої кімнати. А щодо Олі, то виба чте, у неї є дитина і вона повинна про неї дбати. Після цього я просто заблоkував номер тещі. Телефон дружини поставив на беззвучний режим, щоб її не турбу вали.

Завдяки цьому вона хоч трохи відпочила. Після обі ду ми пішли погуляти із синочком. Коли повернулися, то були приrоломшені. На кухні страшне безладдя, коробки від піци, від чіпсів, пляшки від коли. І ще ціла купа всякого мотлоху. — Так, ночувати залишаєтеся у мене, відтепер я живу тут. Я ж тобі казала, щоб ти взяла навушники, тут не можна спати. Цей черв’як kричить усю ніч, виспатися неможливо – долинув голос Вікторії з вітальні. Там сиділа наша Вікуся і з нею ще четверо подружок. Безлад у кімнаті був такий самий, як і на кухні. Побачивши нас вона підскочила: — О, а ви вже повернулись? Мене просто тряс ло від rніву. — Вікторіє, негайно випроваджуй своїх гостей з моєї квартири, і жити ти тут теж не будеш. У цьому будинку вже є дитина, за тобою нехай доглядає твоя мати.

І весь бруд тут прибери, за собою та своїми гостями. – А що я такого зробила? От подзвоню мамі, знатимете. Дружина геть-чисто знітилася: — Ти ж розумієш, що мама влаштує грандіозний сkандал? — сказала вона. — І що, дозволити сісти собі на шию? Ні, краще одразу поставити всіх на свої місця. Оля мала рацію: буквально через години дві до нас приїхала теща. Вона зчинила неймовірний kрик. Виявилося, ми бездушні, чер стві люди, обра зили її дитину. Дівчинці потрібна тур бота, а ми їй супчик не зварили. З друзями не дозволили поспілкуватися та ще й зму сили прибирати.

Якщо чесно, я був вражений тим, як можна так ставитися до своїх дітей: одну любити і в усьому їй потурати, а іншу не сприймати як рідну дитину. Я не сильно підбирав слова у відповідь; за ці роки накопичилося багато об раз, насамперед, за ставлення до моєї дружини. До того я намагався бути лояльним, адже батьків не обирають. Я сказав Катерині Петрівні все, що думаю про її поведінку. Про те, що у моїй сім’ї їхні порядки не приживуться, а обра жати мою дружину я не дозволю. А ще порадив повчити разом із донечкою Вікою правила гарного тону. Можливо, я й перегнув ціпок, але тепер ніхто не обра жає мою дружину.