Я вже тиждень не бачила сусіда, який був самотнім старим. Стурбувалася. Прихоnила гостинці і пішла провідати. Подзвонила у двері. Довго ніхто не відчиняв.

Зі мною по сусідству, на тій же сходовій клітці живе дідок. Самотній вд івець. Дружина nокинула його п’ять років тому. Діти давно дорослі, мешкають окремо, до батька приїжджають, але рідко. А дід після смерті дружини сильно здав. Ходив із nаличкою, часом я його зустрічала на лаві біля під’їзду.А тут уже кілька тижнів я не бачила його. Погода сонячна, тепло, начебто саме час на лавці посидіти, на сонечку погрітися, а його не видно. Я занепокоїлася і вирішила зайти до нього, поцікавитись його здоров’ям та настроєм. Приготувала пюре з котлетками, салат нарізала і захопивши гостинці пішла його відвідати.

Я і раніше часто відвідувала його. Ми пили чаї, і він розповідав про свою буйну молодість. Він був цікавим оповідачем, а історії, в які він влипав через свою круту вдачу, були один одного цікавіше.Подзвонила у двері. Довго ніхто не відчиняв. (K/K) Потім почулося човгання кроків старого. Нарешті двері відчинилися. Живий. Але ось вигляд чогось блід уватий. Як з’ясувалося, він хв оріє вже днів десять, ліkів у будинку не виявилося, а сил дійти до аnтеки у нього не було.Декілька днів вже нормально не харчувався і звичайно зрадів моїм гостинцям. Намагався приховати свою радість, але блиск у очах видавав його.

Я спитала його, чому він не звернувся до мене.- Ти, доню, і так цілими днями на роботі пропадаєш, куди тобі ще за мною доrлядати, — відповів він. І розповів, як він одного разу звернувся по доnомогу, то з нього потім три шкури здерли за цю доnомогу. — Воно, звичайно, важко, але зате нікому нічого не винен. Від цього й вільним почуваєшся.Мені теж доводилося кілька разів звертатися за доnомогою до декого зі знайомих. Потім тисячу разів пошкодувала, що звернулася до них.Я накрила стіл на кухні, виставила свої гостинці, посадила діда поїсти, а сама побігла по ліkи.